Зараз особливо різко відчуваєш, що в оточенні не вистачає людей, з якими тобі по дорозі — однодумців, які підтримають у твоїх починаннях і будуть разом із тобою рухатися вперед.

Коли сам із собою або в п'ятницю ввечері із друзями п'єш пиво — такий крутий, розумний, сильний, креативний, готовий до рішучих кроків. Та як справа доходить до діла — язик в дупі.

Давно збираєшся запустити свою справу, однак ентузіазм змінюється розчаруванням — “я недостатньо знаю, треба ще самому вчитися”, “нічого нового не скажу, це все є в інтернеті”.

Хочеш поділитися своїми ідеями із керівництвом і колегами, але не повністю впевнений, що вони варті уваги. Тому хтось менш розумний та більш пробивний завжди попереду тебе.

Кожного разу перед тим як викласти пост, редагуєш його десятки разів та по 3 години записуєш коротеньке відео. Боїшся, що у коменти налетять хейтери, чи ще гірше — всі пройдуть повз, бо нецікаво.

Панічно боїшся публічних виступів і не знаєш, як позбутися цього мандражу: голос тремтить, тіло не слухається, думки плутаються, кілька хвилин здаються вічністю.